ЧОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ СУДУ ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ Є ВАЖЛИВИМ

 Маломобільні групи населення (МГН) – особи, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, при одержанні послуг або необхідної інформації, чи при орієнтуванні в просторі.

До мало мобільних  тут віднесені особи з інвалідністю, особи з тимчасовими порушеннями здоров’я, вагітніжінки, особи старшого (похилого віку), особи з дитячими колясками, тощо (ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення»)

На сьогоднішній день  широкий спектр проблем людей з інвалідністю  в Україні свідчить про необхідність посиленої і комплексної уваги до них з боку держави й суспільства. Сучасне життя формує відповідні вимоги до правового та соціального захисту цієї категорії населення.

Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрали чинності з 06 березня 2010 року, і яка зобов’язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя. Відповідно до статті 13 даної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження.

Також в державі  існує низка архітектурно-будівельних норм, якими передбачено безпеку і доступність для усіх категорій населення, в т.ч. осіб з інвалідністю та мало мобільних груп населення. Зокрема, існують окремі державні будівельні норми «Суди», які вперше в Україні в архітектурному плані регулюють можливість приведення будівель суду до міжнародних стандартів. Це ДБН В.2.2-26:2010, який застосовується при проектуванні нового будівництва або  реконструкції приміщень судів.

Дані норми набули чинності з 01 жовтня 2010р., і дають можливість зрозуміти, якими ж мають бути будинки і приміщення суду. Положення цих вимог стосується функціонально-планувальної організації приміщень залів судових засідань, робочих приміщень суддів та працівників апарату суду, допоміжного та обслуговуючого призначення, інженерного обладнання, а також на приміщення загального призначення для відвідувачів.

Незважаючи на зазначені діючі законодавчі норми, суспільство лише останніми роками  усвідомлює необхідність створення доступних для осіб з інвалідністю умов, щоб ці люди мали гідну можливість бути безпосередньо учасниками судового процесу та мали можливість самостійно захищати свої права та інтереси.

Вважається, що люди  з інвалідністю повинні самостійно вирішувати питання своєї участі у судовому процесі та шукати можливості для захисту своїх прав за допомогою родичів, законних представників, адвокатів, однак така позиція не є правильною та ставить у нерівні умови людей з інвалідністю та по суті позбавляє їх можливостей використання всіх дозволених законодавством механізмів захисту своїх прав.

Особливої актуальності проблеми захисту прав людей з інвалідністю набувають у зв'язку з постійним зростанням їхньої чисельності в державі. Згідно з даними Всесвітньої організація охорони здоров'я - приблизно 10 відсотків населення світу живе з інвалідністю. Інвалідність є поширеним соціальним явищем і для України. За даними Державного комітету  статистики, в Україні мешкає 2,67 млн. людей з обмеженими можливостями. Це означає, що в Україні кожен 18-й громадянин – є особою з  інвалідністю, тобто людиною, яка потребує допомоги та підтримки від держави не лише в грошовому еквіваленті, а й особливого планування житла, облаштування під’їздів, публічних об’єктів, громадського транспорту, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, сприяння у здобутті освіти, професійних знань, працевлаштування, медичних і культурних послуг.

Якщо ж говорити безпосередньо про забезпечення рівного доступу людей з інвалідністю  до правосуддя, необхідно розпочати із нормативно - правових актів, які закріплюють за ними  рівний доступ до усіх сфер життя, в т.ч. і до правосуддя. Найважливішим і основним в цьому плані  є  Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», від 21 березня 1991р. № 875-12.  Даний закон визначає необхідність «Створення умов для безперешкодного доступну інвалідів до соціальної інфраструктури». Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрали чинності з 06 березня 2010р. і яка зобов’язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя.

Відповідно до статті 13 даної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження. Щоб сприяти забезпеченню людям інвалідністю ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі.

Основним моментом також є те, що доступ до судочинства в Україні, має бути забезпечений для осіб з інвалідністю  у різних видах:

1)    як користувачів – відвідувачів суду;

2)    як надавачів послуг: адміністративних і канцелярських працівників, суддів;

3)    як учасників судових процесів: позивачів, відповідачів, свідків тощо.                   

Національні державні будівельні норми регламентують безперешкодний доступ: 

1)    в довкіллі, в нашому випадку на прилеглій до будівель суду території

2)    в будинках і приміщеннях.

Цими нормами передбачено безпеку і доступність для усіх категорій населення, в т.ч. людей  з інвалідністю та мало мобільних груп населення. Існують окремі державні будівельні норми «Суди», які вперше в Україні в архітектурному плані регулюють можливість приведення будівель суду до міжнародних стандартів. Це ДБН В.2.2-26:2010, який застосовується при проектуванні нового будівництва або реконструкції приміщень судів. Дані норми набули чинності з 01 жовтня 2010р., і дають нам можливість зрозуміти, якими ж мають бути будинки і приміщення суду. Положення цих вимог стосується функціонально-планувальної організації приміщень залів судових засідань, робочих приміщень суддів та працівників апарату суду, допоміжного та обслуговуючого призначення, інженерного обладнання, а також на приміщення загального призначення для відвідувачів.

Відповідно до вищезазначених будівельних норм повинна бути забезпечена:

-      доступність місць цільового відвідування як на земельній ділянці (тобто, прилеглій території), так і всередині будинку суду;

-      безпека шляхів руху (в тому числі і евакуаційних) та місць обслуговування;

-      своєчасне отримання маломобільними групами населення повноцінної та якісної інформації, яка дозволяє орієнтуватися в будинку;

-      можливість використовувати обладнання (в т.ч. і для самообслуговування);

-      можливість отримувати необхідні послуги;

-      зручність і комфортність середовища перебування і обслуговування в будинку суду;

-      не менше 5 % місць для відвідувачів в залах судових засідань повинні бути розраховані на людей в кріслах-візках, з можливістю самостійного розвороту на 90-180 градусів;

-      у кожній зоні приміщень для очікування (холах) повинні бути місця для мало мобільних відвідувачів, в тому числі і для людей в кріслах-візках;

-      у залах для проведення великих службових нарад і в конференц-залах повинні бути місця для співробітників-людей з інвалідністю, які пересуваються в кріслі-візках;

-      санітарно-гігієнічні приміщення повинні відповідати вимогам доступності для осіб з інвалідністю.

Як показують результати дослідження, все ж на даний час залишаються особливо проблемними питання архітектурної доступності людей з інвалідністю  до правосуддя, щоб частково виправити ситуацію слід здійснити такі заходи з покращення:

-      пониження бордюрів із виконанням похилих пандусів в усіх місцях перетину тротуарів (пішохідних шляхів) з проїжджою частиною;

-      на прилеглій території суду облаштувати паркінг для інвалідів;

-      у туалетних приміщеннях виконати універсальну кабіну, а у разі неможливості виконати універсальну кабіну в загальних туалетних приміщеннях вишукати окрему кімнату, в якій влаштувати таку кабіну;

-      влаштувати місце і пристосувати до потреб осіб з інвалідністю для ознайомлення з матеріалами справи тощо;

-      створити в у суді інформаційний центр, доступний для осіб з інвалідністю;

-      облаштувати інформаційні зони і приміщення, а також доступні для них вхідні вузли і шляхи руху;

-      у посадових інструкціях працівників суду слід передбачити вимоги щодо особливостей обслуговування людей з різними видами інвалідності тощо.

Особливим моментом на який слід звернути увагу є потреба у належному правовому регулюванні процедури залучення сурдо-перекладачів для німих та глухонімих осіб, питання ознайомлення з матеріалами судових справ та рішеннями сліпих осіб та  осіб з вадами зору, ідентифікація підпису незрячої людини та інше.

Для  людей з інвалідністю характерним є подолання значного кола проблем, на відміну від здорових осіб. Це викликане тим, що в залежності від категорії інвалідності люди мають певні обмеження щодо або доступності до інформації, або архітектурної доступності до об’єктів соціального або громадського призначення. Не виключенням є і те,  що ті чи інші обмеження здоров’я є перешкодою для реалізації прав або належного виконання обов’язків.

Саме ці особливості і є тим чинником який перешкоджає ефективно звернутись особам з обмеженими фізичними можливостями за захистом своїх прав до державних органів влади або до суду. 

Підготовлено на основі матеріалів АНАЛІЗУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОГО ДОСТУПУ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО ПРАВОСУДДЯ, підготовленого РГБФ «Право і Демократія»  в рамках реалізації проекту: «Проведення моніторингу забезпечення рівного доступу осіб з особливими фізичними потребами до правосуддя»,  за підтримки проекту USAID «Справедливе правосуддя»  

2018 рік